Переді мною опинилися мамонтові дерева. Їх ціла гай. Посаджені сто років тому, а стовбури вже товщі метра. Стовбури дерев здалися мені незвичайними. На висоті півтора метра від землі у них обдерта кора - це общипали її численні відвідувачі парку.

Запитаєте: навіщо общипали? Ну хто ж втримається від спокуси унести хоч крихітку на пам'ять про легендарних мамонтових деревах - секвойях, вік яких може досягати трьох-чотирьох тисяч років? Я теж захотів отримати сувенір від цих довгожителів. Але відщипувати кору шкода. Вже краще сфотографую знаменитість. Виймаю фотоапарат, але ніяк не підберу зручній позиції для зйомки. Кожен стовбур, точно навмисне, щоб його не можна було сфотографувати, огороджений частоколом молодої порослі.

Спочатку я не звернув на цю поросль особливої уваги, а потім задумався. Це як виходить? Мамонтове дерево - хвойна порода, а дає поросль, немов листяне дерево. Як яка-небудь осика або береза. Адже наші хвойні ніякої порослі не дають. Зрубають лісоруби в лісі сосну, пеньок так пеньком і залишиться. І ніколи від соснового пня не відросте нова сосна.

А тут помилуйтеся: хвойне дерево - і дає поросль! Значить, я мало знаю ще лісове справу. Мабуть, хвойні дерева з більш теплих широт можуть давати поросль. Треба спішно доучуватися.