Зазвичай в інститут надходять один раз. Мені довелося вступати двічі. Із-за війни. Про те, як я поступав вдруге, я розповів на початку. А перший раз це сталося до війни. Тоді я починав вчитися в Москві в знаменитій сільськогосподарської академії імені К. А. Тімірязєва.

Академія мені відразу сподобалася. З гуртожитку на лекції ми бігли по вузькій вулиці, обсадженій з двох сторін високими модринами. Називали цю вулицю «Модринова алея».

«Дивно, - подумав я, - чому ж не називають інші вулиці в Москві по імені дерев?»

Став питати москвичів. Виявляється, модрина для Москви - дерево особливе. Воно в Підмосков'ї не росло. А потім взяли його і посадили. І так добре прийнялася модрина зростати, що алея в Тимирязевке стала відома москвичам. І вони приходили помилуватися на алею і говорили: «Яке чудове дерево!»

Чим же воно чудове, це дерево? У нас в Сибіру на кожному кроці зростає, і ніхто його не хвалить. Навпаки, лають. Особливо лісоруби. Зрубають модрину, спустять колоди на воду, щоб сплавляти, а вона й потоне. Лають модрину і на лісопильних заводах. За те, що пиляти її важко. Поки пиляють соснові колоди, все добре. Як потрапило модринове колода - пили ламаються. І треба ставити нові. Дуже міцна деревина у модрини.

Москвичі сміються:

- Чим же вона винна, модрина, що міцна? Треба пилки міцніше робити. У нас в Москві модрина всі дерева затьмарила.

- Як же вона затьмарила всі дерева, - кажу я, - якщо у вас тут і сосна росте, і ялинка, і навіть дуб! Чому ж вони погані!

- Та ні, - відповідають мені москвичі, - ці дерева зовсім не погані. Тільки під Москвою з ними трапляються різні неприємності. Дуб в окремі роки підмерзає. Сосна від диму почала сохнути. А ялина - та від засухи... Ось тут і залишається одна модрина.

Я в ті роки з лісовим справою був ще мало знайомий. Але в лісі бував часто. І вирішив, що всі ці невдачі з підмосковними лісами можна вирішити одним махом.

- Чого ж ви, москвичі, сидите? Садіть швидше модрину, раз вона у вас так гарно росте.

Тоді мене повели на Модринову алею. Показали суху гілку на вершині одного великого дерева.

- Бачиш, суха гілка? Дерево це нездорово. Може бути, йому чогось не вистачає. Може бути, модрині під Москвою тільки поки живеться добре. Може бути, потім вона стане сохнути. Треба ж спочатку випробувати, як вона в Модринової алеї буде зростати. Вірно?

- Це ж довго чекати, - кажу я. - А може, ризикнути?

- Який ти хоробрий! - сміються москвичі. - Всі ви після десятирічки такі хоробрі. Вам море по коліно. Але завтра ти станеш іншим.

- А що буде завтра? - злякався я. - Іспит?

- Завтра буде посвята в студенти. Всі першокурсники збираються біля Лісового корпусу.