На одному з прийомів у місті Брісбені мене попередили:
- Будете ходити по лісі - остерігайтеся лапортеи. Якщо торкнетеся лапортеи, потрапите в лікарню.
- Що за лапортея? - злякався я, тому що мені дуже хотілося познайомитися з місцевими лісами.
- Схоже вашої російської кропиві. Тільки росте у вигляді дерева. Схожа на березу.
І мені розповіли одну історію з лапортеей. Якийсь мандрівник, проїжджаючи по Північній Австралії, помітив осторонь від дороги групи дерев, які відрізнялися від інших свіжою зеленню. Після похмурої, майже чорної листя тропічного лісу така світла зелень нагадала йому про берізках помірного клімату.
- Та вже не берізки чи справді? - зрадів мандрівник і в очікуванні який відстав студента-австралійця вирішив під'їхати до незнайомих деревах.
Ще не доїжджаючи до гайки, він став нестримно чхати, але не надав цьому значення.
Мандрівник не встиг зупинитися. Розпалена кінь вже внесла його в зарості незнайомих дерев. Пальці торкнулися ніжною листя, і негайно руку до плеча пронизала гостра біль. Кінь, зачепивши за гілки, немов сказилася. Вона впала на землю і почала кататися по траві.
Підоспілий супутник поспішив відвести потерпілого подалі від підступних дерев. Він-то знав, що випаровування їх листя викликають чхання, а дотик до листя лапортеи може скінчитися запаленням лімфатичних судин. Коні після опіків на кілька днів виходять з ладу.
Дня через два австралійські ботаніки повезли мене дивитися тропічний дощовий ліс в національний парк «Бумбана». По вузькій стежці ми повільно йшли по банно-душному лісі. Всілякі ліани висіли навколо, тисячі деревних порід юрмилися обабіч стежки. З них капала роса.
Несподівано праворуч посвітлішало, і в ореолі сонячного світла переді мною виник велетенський стовбур дерева з досковидными контрфорсами. Побачити таке дерево було моєю давньою мрією. Я попросив аспіранта-австралійця Кліффорда сфотографувати мене біля дерева, передав йому апарат і кинувся крізь лиановую заросль в гущавину джунглів.
- Обережніше! - закричав мені вслід аспірант. - Не зачепіть лапортею!
Захоплений незвичайним деревом, я махнув рукою на небезпеку.
«Була не була, - вирішив я, пробираючись крізь зелену стіну.- Авось не зустрінеться тут лапортея».
Став поруч із «досковидным» деревом. Клацнув апарат в руках Кліффорда. Я поспішив на стежку і раптом... чхнув три рази поспіль.
«Запах лапортеи! - в жаху подумав я. - Вона десь поруч!» І тут немов окропом обпекло ноги. Гостра біль пронизала мене. Ривком я вискочив на стежку. Професор-ботанік і аспірант кивнули мені: «вирушаємо далі».
- Ідіть, я наздожену вас, - сказав я якомога спокійніше і з острахом глянув на свої ноги.
«Невже лапортея?» Але щастя в цей день супроводжувало мене. До моїх ніг у краю полуботинка присмокталися до десятка великих п'явок. П'явки здалися мені прекрасними створіннями в порівнянні, звичайно, з лапортеей. Я віддер одну за одною всіх п'явок і кинув їх у кущі. Ноги після цього ще боліли пару днів. Зате мені не загрожували ніякі лікарні.
Лапортею я побачив у ботанічному саду. Але підійти близько до дерева я вже не наважився. І зірвати на пам'ять листочок з нього теж не наважився.
