Я ніколи не зустрічав такого похмурого пейзажу, як по дорозі від аеропорту Баку в місто. Глиниста пустеля з чахлою травою, скелети нафтових вишок надають їй ще більше неживий вигляд. Хоч би одне деревце зустрілося! Де ж ви, деревця?

І, ніби у відповідь на моє благання, зграйка сосонок вибігла на дорогу. А далі сосонки потягнулися суцільною смугою. Відразу стало веселіше. Правда, вигляд сосонок досить жалюгідний, ну та що з них вимагати: спека, сухість, сіль... Дивно, що взагалі вони тут ростуть. Зростом не вище людини. Мутовки гілок туляться одна до іншої - приріст у висоту дуже малий. Дивишся на ці сосонки, і здається, що їдеш високо-високо в горах: там теж ростуть дерева важко і повільно.

У високогір'ях деревах заважає рости холод, тут же глинистий грунт потріскалася від зайвого тепла. Їй би дощику, такого, як йде в горах Байкалу, - за сім днів поспіль. Але в Баку про дощ доводиться тільки мріяти. До зустрічі з дощем готуються заздалегідь. Вийдіть на набережну до Каспійського моря - там теж зростає алея сосни. Кожна сосонка обгороджена маленьким глиняним парканчиком. Точно росте вона в глиняному коритце. Пройде дощик, коритце наповниться, жодна крапля води не пропаде.

Що ж за сосна примудряється існувати в таких умовах, де кожна дощова краплина на вагу золота? Поки ми їхали в автобусі, ця думка не давала мені спокою. Запитав одного сусіда-пасажира, другого, ніхто не знає.

Нарешті знайшовся один знаючий чоловік - дідок агроном з Баку.

- Сосна ельдарська, - пояснив дідок, - іншого тут не вижити.

- Ельдарська? - Від радості я мало не розцілував його.

Я давним-давно мріяв познайомитися з цією сосною, але ніяк не вдавалося. А тут вона сама зустрілася на моєму шляху. Прошу шофера зупинитися, хапаю валізу і спрыгиваю з автобуса: не кожен день буває такий випадок. У Баку відмінні шофери, інший би не зупинив машину там, де не належить, а цей тільки рукою махнув: раз потрібно, злазь. Я сліз, пасажири проводили мене здивованими поглядами. Адже ніхто з них не знає, крім, може бути, дідка агронома, яка історія пов'язана з цією сосною і що значить вона зараз для працівників лісової справи.

А сімдесят років тому про неї не знав ніхто. Зростала гай безцінних сосен в Ельдарської степу на Кавказі. І якщо б не ботанік Медведєв, гай могли зрубати на дрова. Адже залишалася в ній всього одна тисяча дерев. Одна тисяча! Медведєв натрапив на цю сосну в 1902 році. І не підозрював, що перед ним нова деревна порода. Він взяв жменю землі з-під сосни і здивувався, як суха земля. Здавалося, ні грама вологи не залишилося між її крупинками.

«А адже це знахідка! - подумав Медведєв. - Якщо цю сосну посадити в пустелі, то вона, мабуть, виживе». Він перерахував сосни поштучно. Всього тисяча. Замало. Ну, та нічого. Якщо економно витрачати насіння, то вистачить. А там і розвести можна.

І тепер лісівники в тих краях нашої країни, де спекотно і сухо, розвели эльдарскую сосну. Деяким лісівникам вона здалася примхливої - іноді шишки не розкриваються. Довелося придумати спеціальний верстат, щоб висвердлювати серцевину шишки. Насіння потрібно дуже багато. Тільки для однієї Середньої Азії та Закавказзя п'ять тонн в рік. А скільки просять інші країни!