Ще не так давно мало хто знав про існування скромного містечка Вільяермоса, що загубився у низькорослих юкатанских джунглях. А тепер, як за помахом чарівної палички, змінилася його колись умиротворена, нічим не примітна нудна життя, настільки характерна для селищ мексиканської глибинки. Несподівано війнуло вітром сучасної цивілізації, який приніс сюди гучну ділову суєту. По вулицях засновали довгі фордівські автомобілі, з'явилися стурбовані солідні люди, а серед облуплених глиняних будиночків зарозуміло піднісся першокласний магазин «Еппл», що продає комп'ютери.
Вільяермоса - дітище нафтового буму, що охопив країну з середини 70-х років. Новина за новиною, одна дивніше інший, розбурхували уяву мексиканців, заговорили про незчисленні багатства «чорного золота»: 2, 5, 10 мільярдів тонн - розвідані запаси нафти; 12, 25, 34 мільярди - ймовірні запаси. Мексику стали називати Саудівською Аравією Нового Світла і передрікали їй щасливу долю.
І дійсно, спочатку все йшло добре. За якісь шість років видобуток нафти зросла в п'ять разів, досягнувши небувалого рівня - майже 120 мільйонів тонн. Немов манна небесна, потекли мільярди нафтодоларів, з якими уряд пов'язувало далекосяжні широкі плани індустріалізації. Вже на першому етапі, в 80-е роки, передбачалося подвоїти темпи промислового розвитку, більш ніж в три рази підняти рівень виробництва сталі, створити за два найбільших індустріально-портових комплексу на кожному океанському узбережжі, щоб розосередити промислові потужності країни.А в перспективі бачилось той час, коли індустріально зміцніла Мексика зможе повністю вирішити проблему безробіття - цього вічного бича трудового народу - і «населення отримає доступ до кращого життя», як говорилося про це в опублікованому урядовому документі.
Що і говорити - програма була воістину грандіозною. Бажання побачити країну оновленої і економічно незалежною було настільки велике, а віра в те, що доходи від нафти будуть неухильно зростати, так сильна, що нікому не хотілося думати про можливі перешкоди та негаразди. Не заглядаючи вперед, уряд продовжував позичати за кордоном гроші, які там охоче давали під великі відсотки,- адже фантастичні джерела «чорного золота» були досить вагомою гарантією платоспроможності мексиканського клієнта.Зовнішній борг зростав, як лавина, яка мчить з гір, і досяг прямо-таки астрономічної цифри - 100 мільярдів доларів.
До літа 1981 року начебто нічого не віщувало небезпеки, а потім почалася смуга невдач. У світі капіталізму загострилася економічна криза, банки запаморочливо підняли відсотки на свої позики, а головне - крива цін на нафту різко поповзла вниз. І вже на наступний рік уряд побачив, що отримує за свою нафту менше половини тієї суми - 27 мільярдів доларів,- на яку він розраховував, коли будувало свої райдужні плани.
Далі - гірше. Економічний розвиток зайшло в глухий кут, і вперше за багато десятиліть валовий національний продукт скоротився на 4 відсотки. Потік паперових грошей захлеснув країну - інфляція досягла 100 відсотків. Багато фабрики і заводи змушені були працювати упівсили, і ще близько 2 мільйонів чоловік опинились за їх воротами; кожен другий мексиканець, здатний до праці, не міг отримати роботу. Згнітивши серце уряду довелося піти на заморожування або різке скорочення своїх амбітних економічних проектів.
З Мексикою сталося те, що в минулому вже пережила не одна країна, що розвивається. Вона стала жертвою складних економічних протиріч, що загострилися в капіталістичних країнах, і насамперед у Сполучених Штатах, до яких країна здавна прив'язана численними путами. І не дивно, що сильний північний сусід не забарився скористатися біди, що обрушилися на Мексику.
У Вашингтоні зрозуміли, що настала сприятлива пора для того, щоб чинити тиск на мексиканський уряд. Для відводу очей президент США Рейган підкинув теза про нібито «особливих відносинах» з сусідньою країною. Що це насправді означає, досить відверто роз'яснила американська преса: Мексиці, мовляв, треба менше думати про майбутнє, а більше качати нафти і по «розумним» цінами гнати її в США, які, до речі, вже на цілу чверть забезпечують свої потреби в «чорному золоті» за рахунок південного сусіда.
Розрахунок не блищить новизною: ще більше посилити залежність Мексики від США, а заодно компенсувати себе за втрати на нафтовому ринку Ірану. Зі свого боку, вашингтонська адміністрація аж ніяк не збирається давати які-небудь пільги товарів мексиканського експорту і знижувати ціни на свої промислові вироби і сучасну технологію, що поставляються в цю країну. Під натиском вашингтонської адміністрації Мексиці вже довелося збільшити видобуток нафти вище раніше запланованого рівня.
...На зорі нафтового буму, коли з надр поблизу Мексиканської затоки забили сильні фонтани дорогого палива і на горизонті ще не було похмурих хмар, було вирішено спорудити в столиці найвищий, 56-поверховий, хмарочос - будівлі державної компанії «Петролеос Мехиканос». Своєю значною громадою він покликаний символізувати порив нації до новим, небаченим раніше заповітним рубежів. Могутній сталевий каркас швидко поповз вгору, а потім тут настала тиша, будівництво зупинилось.
І в цьому рішенні як би відбився урядовий курс, взятий президентом республіки Мігелем де ла Мадридом, обраним на пост глави держави у розпал одного з найбільш гострих і важких економічних криз за всю історію країни. «Суворий режим економії скрізь і всюди» - таким став девіз нового уряду.
Воно розробило програму розвитку країни терміном на п'ять років (до 1988 року), в якій дається твереза оцінка положення. Як заявив сам президент, вивести економіку з кризового стану можуть лише дуже жорсткі заходи, які неминуче спричинять за собою негативні наслідки для населення; але якщо не прийняти їх негайно, то в недалекому майбутньому країна опиниться на межі краху.
Довелося переглядати в бік скорочення державні проекти в промисловості, відмовитися від будівництва багатьох шкіл і доріг.
Уряд Мексики зосередило свою увагу на тому, щоб у міру сил відновити рівновагу у зовнішній торгівлі і фінансах. Був наполовину перекрито доступ з-за кордону предметів розкошів та деяких інших товарів, у яких немає прямої необхідності, а податки з тих багатіїв, які хочуть їх придбати, сильно підвищені. Зведені до мінімуму невиправдані витрати, щоб збалансувати бюджет. Приймаються заходи для боротьби з інфляцією.
Однак курс на жорстоку економію не вплинув істотно на економічні труднощі і фінансові негаразди. До 1986 році урядові капіталовкладення практично припинилися, а економіка продовжувала топтатися на місці - чотири роки вона характеризувалася так званим «нульовим» зростанням. Все було підпорядковане спробі якось послабити болісну боргову петлю.
Зі свого боку, Міжнародний валютний фонд, а також американські та інші банки, що надали позики Мексиці, вимагали ліквідації захисних бар'єрів на шляху іноземного капіталу, скорочення до мінімуму державного сектора.
Під тиском США мексиканський уряд оголосив влітку 1985 року про чергову девальвацію песо, звільнення багатьох тисяч державних службовців, надання пільг іноземним вкладникам капіталів. Воно було змушене зменшити державні субсидії у внутрішній торгівлі, і ціни на предмети першої необхідності - в тому числі на молоко, олію, тортилії і кукурудзу,- негайно ж підвищилися. За підрахунками економістів, з 1983 по 1986 рік реальна заробітна плата трудящих впала на 50%.
Тільки тепер, в дні важких випробувань для Мексики, коли власними силами доводиться вибиратися з трясовини кризи, куди завела її залежність від США, можна гідно оцінити далекоглядну політику націоналізації нафти і зміцнення державного сектора в економіці. Адже на важкому перехресті історії, як ми бачили, мексиканська олігархія схильна була діяти заодно з іноземним капіталом і ставила вміст своїх сейфів вище національних інтересів.
Шлях Мексики до звільнення від жахливо важкого тягаря зовнішнього боргу, до приборкання бурхливої інфляції та ліквідації багатомільйонної армії безробітних, до відновлення темпів економічного розвитку буде нелегким і довгим.
Але думається, що уроки, які піднесла Мексиці охоплена кризою система капіталізму, не пройдуть для неї дарма.
