З метою раціонального використання мисливських тварин необхідно мати відомості про їх видовому складі, кількості і територіальному розміщенні на той чи інший період. Чисельність тварин може бути отримана:
безпосереднім проведенням обліків, наприклад фотографуванням або візуально з літака і різними наземними методами;
опосередковано - за морфологічними залишків або результатами діяльності тварин: за кількістю слідів, фекалій, числа житлових нір і хаток у бобрів, нір у лисиць, песців і т. п.;
збором і подальшою обробкою анкетних відомостей кореспондентів (цей метод розроблений в системі ВНИИОЗ; їм враховують і рідкісних звірів (тигрів, леопардів тощо).
Аналіз мисливської здобичі, наприклад, порівняння анкетних матеріалів про заготівлі шкір, дозволяє приблизно судити про чисельність окремих видів дичини для того чи іншого району.
Не виключається можливість при необхідності використовувати кілька методів одночасно. Вибір і застосування того або іншого методу залежить передусім від цілей обліку. При складанні перспективних планів ведення мисливського господарства на великих площах (територія області, краю, республіки, географічного району чи країни) потрібне застосування швидких, менш трудомістких і порівняно невисоких по точності методів обліку. В якійсь мірі це положення може бути віднесено і до великим мисливським господарствам виробничого напряму.В спортивних господарствах потрібно більш точний облік головних видів дичини. Там є всі можливості для застосування більш точних, а отже, і трудомістких методів обліку. Ці роботи зазвичай виконуються самими мисливцями в громадському порядку.
Облік може бути абсолютним або відносним. При абсолютному обліку яким-небудь з методів враховують всіх тварин (визначених видів), які знаходяться на тій чи іншій території. Відносний метод обліку найчастіше ґрунтується на екстраполяції даних абсолютного обліку, коли про цілому судять по частині. В такому випадку він може бути названий, як це прийнято в лісовому господарстві, методом пробних площ. Абсолютний облік дичини на великих площах частіше проводять в умовах відкритого ландшафту - тундри, степів, напівпустель і пустель.В СРСР цим методом враховують північних оленів, сайгаків і деяких інших копитних - мешканців рівнинних або гірських ландшафтів. Проведення абсолютного обліку дичини, хоча б по головним видам при величезній території країни практично нездійсненно. Тому основним методом обліку дичини є не абсолютний, а відносний.
Знання точності застосованого методу є неодмінною умовою при використанні даних відносного обліку. Без цього отримані дані можуть виявитися непридатними для використання. Ступінь необхідної точності визначається характером досліджень і вимогами господарства.
Облік дичини на великих площах проводять зазвичай місцеві управління Державної мисливської інспекції з участю спеціалістів відділень ВНИИОЗ. В наукових цілях за окремими видами фауни для окремих регіонів подібні дослідження виконуються науковими установами АН СРСР і навіть заповідниками. Ці роботи координують Головне управління мисливського господарства МСХ і відповідні республіканські органи.
В умовах закритого лісового ландшафту і, тим більше, при обліку звірів, що ведуть нічний спосіб життя (гризуни, зайці, хижі, а також копитні), не представляється можливим проведення обліку в безсніжний період. Тому облік чисельності більшості видів чотириногої дичини проводять при сніговому покриві, тобто «по білій стежці».
При зимовому обліку звірів на великих територіях зазвичай користуються даними якого-небудь методу відносного обліку з подальшим розрахунком чисельності для всієї обстежуваній території. При цьому нерідко користуються пересчетными коефіцієнтами. При зимовому обліку звірів на території РРФСР (1964 - 1967) користувалися методом, в основу якого була покладена формула, запропонована А. Н. Формозовым (1932) і доповнена С. Д. Перелешиным (1950):
Z = 1,57 S/dm,
де Z - кількість звірів на одиниці площі;
S - число зареєстрованих слідів на маршруті;
m - протяжність маршруту;
d - довжина добового ходу звіра.
При проведенні обліку на обстежуваній території закладають певну кількість маршрутних ходів, на яких підраховують сліди враховуються звірів не більше ніж добової давнини. Для виконання цієї умови облік на маршруті зазвичай проводять протягом 2 днів. У перший день затоптують старі сліди, а на другий - підраховують знову з'явилися.
У деяких господарствах в дещо зміненому вигляді маршрутний метод знаходить застосування при обліку лосів і зайців (ВВОО). Тут він зводиться до закладки та обстеження пробних площ, на яких проводять абсолютний облік звірів (пробна площа для лося становить 1000 і зайця 300 га). В результаті одноразового обліку в різних біотопах слідів і самих тварин визначають показник чисельності - середнє число слідів на 10 км ходу. Після цього розраховують показник обліку Б:
Б = S/d.
Оскільки визначення довжини добового переходу звірів вельми трудомістким, то координуюча організація, зазвичай місцева ГОІ, розраховує за наявними даними коефіцієнт К = 1,57/d; тоді Z = БК. Шляхом екстраполяції отриману величину використовують для визначення чисельності звірів враховуються видів на всій обстежуваній території. Цей метод широко застосовують для обліку куницевих.
З застосуванням маршрутного методу була обстежена територія площею до 9 млн. га, на якій проведено облік звірів 22 видів. Загальна протяжність маршрутів при цьому склала 516 тис. км (Пріклонскій, 1969). Облік на пробних площах дозволяє визначити перерахункових коефіцієнт До відносно числа звірів на 1000 га до кількості слідів на 10 км маршруту. Перемножуванням показника чисельності на До й на площу господарства (тис. га) визначають запас звіра в господарстві.
